Вік настання кримінальної відповідальності: загальні правила

Вік настання кримінальної відповідальності визначається Кримінальним кодексом України, а саме частиною 1 статті 22. За загальним правилом, особи, яким до вчинення кримінального правопорушення виповнилося шістнадцять років – підлягають кримінальній відповідальності. 

Також кримінальна відповідальність може наступати з чотирнадцяти років, при вчиненні певних кримінальних правопорушень. В цілому, кримінальній відповідальності неповнолітніх присвячено цілий Розділ XV Кримінального кодексу, в якому розбираються різні питання та особливості, цієї категорії правопорушників. Ці особливості будуть розглянуті нижче в наступних блоках.

У яких випадках кримінальна відповідальність можлива з 14 років

Умови кримінальної відповідальності для неповнолітніх осіб молодше шістнадцяти років прописані у частині 2 статті 22 Кримінального кодексу. У цій статті визначені кримінальні правопорушення, за які настає відповідальність для осіб віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років. 

Відповідно до Кодексу такими правопорушеннями є: 

• умисне вбивство (статті 115-117), 
• посягання на життя державного або громадського діяча, співробітника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військового службовця, судді, народного засідателя чи присяжного пов’язане з їх діяльністю, щодо здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи, що займається діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), 
• умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина 3 статей 345, 346, 350, 377, 398), 
• жорстоке поводження з тваринами (стаття 299), 
• умисне тілесне ушкодження середньої тяжкості (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), 
• диверсію (стаття 113), 
• бандитизм (стаття 257), 
• терористичний акт (стаття 258), 
• захоплення заручників (статті 147 і 349),
• зґвалтування (стаття 152), 
• сексуальне насильство (стаття 153), 
• крадіжку (стаття 185, частина 1 статей 262, 308), 
• грабіж (статті 186, 262, 308), 
• розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), 
• вимагання (статті 189, 262, 308), 
• умисне знищення чи пошкодження майна (частина 2 статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), 
• пошкодження шляхів сполучення та транспортних засобів (стаття 277), 
• угон чи захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), 
• незаконне заволодіння транспортним засобом (частини 2, 3 статті 289), 
• хуліганство (стаття 296).

Даний перелік є виключним, настання кримінальної відповідальності для осіб від чотирнадцяти до шістнадцяти років за вчинення інших кримінальних правопорушень не передбачена. 

Особливий статус неповнолітніх у кримінальному процесі

Як вже стало зрозуміло з попередніх блоків, неповнолітнім особам, що вчинили кримінальне правопорушення надається певний особливий статус. Розділ 38 «Кримінальне провадження щодо неповнолітніх» Кримінального процесуального кодексу регулює дане питання. Стаття 484 Кодексу зазначає, що порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами, з урахуванням особливостей Глави 38.

Такі особливості визначені у ст. 485-497 КПК України, і до них відносяться: 

• обставини, які повинні бути встановленні у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх;
• комплексна експертиза психолого-психіатрична і психологічна стану неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого;
• з’ясування умов життя та виховання у яких перебуває неповнолітній підозрюваний чи обвинувачений;
• участь законного представника неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого;
• порядок виклику неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого;
• допит неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого;
• участь законного представника, педагога, психолога або лікаря під час допиту неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого;
• застосування до неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого запобіжного заходу;
• передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд;
• виділення в окреме провадження кримінального правопорушення, який було вчинено неповнолітнім;
• тимчасове видалення неповнолітнього обвинуваченого із залу судового засідання;
• участь у судовому розгляду представника служби у справах дітей та уповноваженого підрозділу органів Національної поліції;
• порядок застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру.

Які покарання застосовуються до неповнолітніх

Види покарання, що застосовуються до неповнолітніх, які вчинили кримінальне правопорушення, визначені статтею 98 Розділу XV «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» Кримінального кодексу України. Статті 99-102 КК України більш детально роз’яснюють кожне з покарань.

Отже, штраф може застосовуватися тільки у випадках, коли неповнолітній має самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом, з оглядом на тяжкість вчиненого правопорушення та урахуванням майнового стану неповнолітнього, в межах до п’ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян. В свою чергу, до неповнолітнього, що не має власних доходів, коштів чи  майна, на яке можна звернути стягнення, засудженого за правопорушення з основним видом покарання лише у вигляді штрафу понад три тисячі  неоподаткованих мінімумів доходів громадян, може бути застосоване покарання у виді громадських або виправних робіт.

Громадські та виправні роботи виконуються у вільний від навчання чи основної роботи час. Вони можуть бути призначені неповнолітній особі у віці від 16 до 18 років  на строк від тридцяти до ста двадцяти годин, проте тривалість на день не може бути більше за дві години. Виправні роботи за місцем роботи неповнолітньому віком від 16 до 18 можуть бути призначені на строк від двох місяців до одного року. З заробітку неповнолітнього, якого засуджено до виправних робіт, стягується сума в розмірі, встановленому рішенням суду, в доход держави, проте в межах від п’яти до десяти відсотків заробітку.

Пробаційний нагляд до неповнолітньої особи здійснюється відповідно до статті 59¹ Кримінального кодексу. Покарання у вигляді такого нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, застосовуючи наглядові та соціально-виховні заходи без ізоляції від суспільства. Для неповнолітніх термін пробаційного нагляду може складати від одного до двох років. 

Позбавлення волі, як покарання, особам, що не досягли вісімнадцятирічного віку до вчинення злочину може бути призначено на термін від шести місяців до десяти років, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину, поєднаного з умисним позбавленням життя людини. 

Покарання у виді позбавлення волі призначається на такі терміни: за нетяжкий злочин – не більше чотирьох рокі; за тяжкий – не більше семи років; за особливо тяжкий злочин – не більше десяти років; за особливо тяжкий, поєднаний з умисним позбавленням життя людини – на строк до п’ятнадцяти років.

Умови звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності

Відповідно до положень Кримінального кодексу України, неповнолітнього, який вчинив кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин вперше, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, за умови, що його виправлення можливе без застосування покарання. Неповнолітня особа, яка вчинила кримінальний проступок або ж нетяжкий злочин, суд може звільнити від покарання, за умови якщо буде визнано, що внаслідок її щирого розкаяння, а також подальшої бездоганної поведінки, він на момент постановлення такого рішення не потребує застосування покарання. Проте в такому випадку суд застосовує до неповнолітнього заходи виховного характеру.

До заходів виховного характеру відносяться застереження, обмеження щодо дозвілля та встановлення певних особливих вимог до поведінки неповнолітнього, передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, що їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу, за умови згоди колективу, а також окремих громадян на їх прохання. Також покладання на неповнолітнього, що вже досяг п’ятнадцяти років та має власне майно, свої кошти чи заробіток, обов’язку відшкодувати заподіяні ним майнові збитки.

Також підставою для осіб, яким на момент вчинення кримінального правопорушення не виповнилось вісімнадцять років, для звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання є закінчення строків давності. Дана норма прописана у статті 106 Кримінального кодексу України і застосовується відповідно до ст. 49 та 80 ККУ. 

Строки давності, щодо неповнолітніх осіб встановлюються наступні:

• 2 роки – у разі вчинення кримінального проступку;
• 5 років – у разі вчинення нетяжкого злочину;
• 7 років – у разі вчинення тяжкого злочину;
• 10 років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Строки виконання обвинувального вироку, для осіб, які на вчинили кримінальне правопорушення у віці до вісімнадцяти років:

• 2 роки – у разі засудження до покарання, що не передбачає позбавлення волі, а також у разі засудження до відповідальності за вчинення кримінального проступку;
• 5 років – у разі засудження за нетяжкий злочин з позбавленням волі, а ще у випадках засудження за тяжкий злочин, проте за умови, що строк позбавлення волі не перевищує п’яти років;
• 7 років – у разі засудження за тяжкий злочин до позбавлення волі, але строком більше ніж на п’ять років;
• 10 років – у разі засудження за особливо тяжкий злочин з покаранням у виді позбавлення волі.

Також до даного питання можна віднести порядок умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. Відповідно до змісту статті 107 Кримінального кодексу, до осіб, що відбувають покарання, яке призначено у виді позбавлення волі за кримінальне правопорушення, що було вчинене у віці молодше за вісімнадцять років, умовно-дострокове звільнення може бути застосоване незалежно від тяжкості вчиненого правопорушення. Проте, засуджений повинен своєю сумлінною поведінкою та ставленням до праці довести виправлення. Важливою є умова, що засуджений повинен відбути частину присудженого терміну, строк фактичного відбуття залежить від тяжкості вчиненого злочину. При цьому, для неповнолітніх застосування заміни невідбутої частини покарання на більш м’яке не відбувається.

Пояснення юриста: як діяти, якщо дитину викликають у поліцію

По-перше, при виклику дитини у поліцію не варто одразу панікувати. Батькам треба зберігати спокій та розсудливість, для того, щоб правильно зрозуміти ситуацію. Поліцейські повинні представитися та надати законним представникам дитини інформацію про причини виклику. Відповідно до Закону, поліція зобов’язана негайно повідомити батькам або іншим законним представникам про місцезнаходження неповнолітньої особи, за умови, що дитина вже у відділку поліції.  Також, Законом України «Про Національну поліцію» визначено, що опитування неповнолітньої особи допускається тільки за участі батьків або одного з них, педагога чи іншого законного представника. 

В контексті даної статті, якщо виклик стосується певного кримінального правопорушення, то важливо розуміти основні права дитини та її батьків. Кримінальним процесуальним кодексом України в Главі 38 зазначені правила та особливості кримінального провадження з залученням неповнолітніх. Краще з нею ознайомитися, хоча б у разі виникнення необхідності. Приймання участі законного представника, яким для прикладу можуть бути батьки, у кримінальному провадженні щодо неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, визначена статтею 488 КПК. Для прикладу, допит, як і інші процесуальні дії, проводяться у присутності законного представника, педагога чи психолога, а за необхідності з залученням лікаря. Малолітні та неповнолітні особи допитуються з перервою, якщо допит триває понад годину, а також не більше двох годин допиту на день.

Отже, у разі виклику дитини в поліцію, батькам, перш за все, треба дізнатися про усі відомі подробиці, причини та інші деталі у поліцейського. Також варто пам’ятати, що майже всі процесуальні дії повинні проводитися у присутності когось із законних представників, щоб уникнути можливого психологічного тиску на дитину чи маніпулювання її словами. Звичайно, рекомендується якомога швидше звернутися до адвоката, оскільки він більш ефективно прослідкує за дотриманням процедури та порядку здійснення дій поліцейськими чи іншими представниками правоохоронних органів. У разі недотримання представниками правоохоронних органів прав неповнолітнього чи його батьків, адвокат зможе правильно діяти для того, щоб відновити та захистити ці права.