Звільнення – це та ситуація, з якою може стикнутися багато людей у своєму повсякденному житті. Час від часу у працівника виникає бажання звільнитися з попереднього місця роботи. Щоб знати свої права, які можуть бути порушені роботодавцем, а також дотримуватися обов’язків, які покладені на працівника згідно закону, слід розглянути наступні питання.

Звільнення з роботи за ініціативою працівника 

Якщо працівник має бажання звільнитися, то він може скористатися правом, яке дано йому Кодексом законів про працю. А саме, статтею 38 прописано право, а також умови для реалізації, розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника. Також статтею 39 встановлена можливість розірвання строкового договору, проте встановлені додаткові умови, окрім тих, що викладені в ст. 38. До таких умов відносяться хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню працівнику роботи за договором, порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору.

Звільнення без відпрацювання двох тижнів

По-перше, законом не передбачено обов’язку саме відпрацьовувати останні два тижні перед звільненням за власним бажанням. Тобто, попередити роботодавця про майбутнє звільнення працівник може під час лікарняного або відпустки, головне направити заяву, щоб вона дійшла до відповідальної особи підприємства.

По-друге, Законом України «Про відпустки», а саме статтею 3, визначено право працівника на відпустку у разі звільнення. За бажанням, у разі звільнення працівника, йому має бути надано невикористану з час роботи відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в такому разі буде вважатися останній день відпустки.

Проте вищезгадані способи можуть займати зайвий час працівника, але є причини з яких роботодавець повинен розірвати трудовий договір саме  у строк, про який просить працівник. В статті 38 Кодексу законів про працю вказано,  що для цього заява про звільнення за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу. 

У Кодексі перераховуються причини неможливості продовжувати роботу: 

• переїзд на нове місце проживання; 
• переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; 
• вступ до закладу освіти; 
• неможливість проживання у даній місцевості, яка повинна бути підтверджена медичним висновком; 
• вагітність; 
• догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; 
• догляд за хворим членом сім’ї, необхідність підтверджена медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; 
• вихід на пенсію; 
• прийняття на роботу за конкурсом. 

Цей список хоча й є досить змістовним, проте він не є вичерпним, Кодекс допускає, що працівником можуть бути зазначені інші поважні причини.

Також збройна агресія рф внесла певні корективи у трудове законодавство. Так у ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» сказано, що у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я працівника, він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, який зазначений у заяві на звільнення.

Продовження роботи після заяви за власним бажанням

Можливість працівника подовжувати роботу навіть після закінчення строку попередження про звільнення прописана у частині 2 статті 38 Кодексу законів про працю. Тобто якщо працівник не покинув роботи та не просить розірвання трудового договору, то уповноважена особа не має права звільнити його.

Крім випадків, коли на місце звільненого працівника було запрошено особу, якій відповідно до законодавства не можна відмовити в укладанні трудового договору. Іншими словами, у працівника все ж є два тижня, за загальним правилом, щоб передумати звільнюватися та продовжувати працювати.

Звільнення за угодою сторін

Хоча відповідно до Кодексу законів про працю, звільнення за угодою сторін визначене п. 1 ч. 1 ст. 36, проте таке звільнення частково можна віднести до бажання працівника, оскільки його позиція береться до уваги, на рівні з позицією роботодавця. Сторони не обмежені якимись певними умовами, лише тим, що така угода не може погіршувати правове становище працівника відносно прийнятих законів та нормативно-правових актів.

Угода сторін передбачає наявність певної домовленості між роботодавцем та працівником щодо умов звільнення. Ініціатором може виступати будь-яка з сторін. Трудовий договір припиняється в строк, визначений сторонами. Одноосібне рішення працівника не анулює угоду, для цього треба взаємна згода роботодавця та працівника.

Строк попередження роботодавця про звільнення з роботи

Датою повідомлення роботодавця вважається дата реєстрації заяви на звільнення. Ознайомлення керівника чи інші дії є необов’язковими. Відповідно, з дати реєстрації починається відлік двох тижнів для визначення дня фактичного звільнення з роботи. Також, оскільки в Кодексі не вказано іншого, 14 днів рахуються календарних, а не робочих, і вже з наступного дня, відповідно до законодавства, працівник вважається звільненим.

Щоб убезпечити себе від недобросовісного роботодавця, краще зафіксувати факт подачі заяви на звільнення. Це можна зробити звернувшись до відділу кадрів, або уповноваженої особи на приймання документів, з копією заяви та зареєструвати її шляхом зазначення дати реєстрації та підпису уповноваженого працівника.

Якщо ж працівник натрапив на недобросовісного роботодавця, який з різних причин не хоче приймати заяву – вихід також є. Заяву на звільнення за власним бажанням потрібно відправити рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а також зробити опис вкладу.

Місцем призначення листа буде юридична адреса підприємства. Дату звільнення в заяві не прописувати. В такому випадку, час отримання уповноваженою особою підприємства даного рекомендованого листа під розпис буде вважатися датою повідомлення роботодавця про звільнення. І тоді вже від цього дня треба буде відраховувати два тижні, як було написано вище. 

Допомога по безробіттю в Україні: хто може отримати

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначає, що безробітні особи, за певних умов, мають право на грошову допомогу. Допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи (служби) за власним бажанням без поважних причин або за угодою сторін, призначається відповідно до загального стажу особи та наявністю не менше 7 місяців страхового стажу за останні 12 місяців , і її виплата починається з 31-го календарного дня.